Від окопів до теплиць: шлях ветерана Миколи Троцького до власної справи

Другий позитивний кейс у межах проєкту Work4Veterans


Повернення з війни — це не лише шлях додому, а й складний пошук нового сенсу, роботи та опори в мирному житті. У межах проєкту редакції медіа «Вперед» «Work4Veterans» ми продовжуємо розповідати історії ветеранів, яким вдалося не зламатися, а навпаки — знайти новий напрям і розпочати власну справу. Цього разу — історія роздільнянця, учасника бойових дій Миколи Троцького, який після служби в ЗСУ отримав грант до 500 тисяч гривень і зробив ставку на землеробство.

Війна та служба в ЗСУ

До повномасштабного вторгнення життя Миколи Троцького було цілком мирним. Він працював на заробітках у Німеччині, разом із родиною будував плани, готувався до чергової поїздки за кордон.

«У грудні ми приїхали з Німеччини, а в січні вже мали квитки на 24 лютого. Купили їх заздалегідь, і тут почалася війна. Дещо вагалися — їхати чи ні, і все ж таки вирішили, що не їдемо», — згадує Микола.

Перші тижні війни він намагався потрапити до війська добровольцем — ходив до військкомату, звертався в тероборону, але щоразу чув: «Поки не потрібно». Все змінилося 9 березня 2022 року.

«Ми з родиною їхали вітати тещу з 8 березня. Нас зупинили поліцейські, дали повістку. Уже о 8-й ранку я був у військкоматі, а о 9:30 — автобус на Одесу».

Читайте також: «Ви не самі. У громаді є люди, які вас розуміють»

Так Микола опинився у лавах 126-ї бригади територіальної оборони, 221-го батальйону. Спочатку — позиції біля аеропорту, згодом — прикордоння з Придністров’ям, а пізніше — найгарячіші напрямки між Миколаївською та Херсонською областями.

«Перше серйозне зіткнення було біля села Мирне. Там я отримав і перше поранення. Потім — оборона лівого берега Дніпра, район Кринок. У 2023 році — ще одне поранення».

Через проблеми зі здоров’ям Миколу згодом списали зі служби.

Читайте також: Від фронту до власної справи: історія ветерана Андрія Качановського як приклад успішної реінтеграції

Повернення додому і пошук себе

Повернення з війни принесло нові виклики. Потрібно було знову вчитися жити, працювати, годувати родину.

«Всі думали: а що далі? Роботи тут небагато. Мене кликали назад у Німеччину, роботодавці телефонували, але я не захотів їхати».

Земля стала тим, що дало відчуття знайомості й опори. Микола родом із села Гаївки Роздільнянського району, де ще з дитинства займалися городиною, теплицями, овочами.

«Ми не професіонали за сучасними технологіями, але базове розуміння маємо. Помідори, овочі, теплиці — це для нас не щось чуже».

Саме тоді в центрі зайнятості йому порадили звернути увагу на грантові програми для ветеранів.

Грант і бізнес-ідея

Микола вирішив ризикнути й написати бізнес-план. Ідея була простою, але перспективною — вирощування кавунів та зелені в теплицях.

«Бізнес-план схвалили, і ми отримали грант — до 500 тисяч гривень. Це була велика підтримка».

Проєкт передбачає не лише розвиток власної справи, а й створення робочих місць.

«За умовами гранту я маю працевлаштувати двох людей на постійній основі. Один із них — мій побратим, також ветеран».

План простий: навесні — розсада кавунів у теплицях, потім висадка в поле, а восени — вирощування зелені.

Читайте також: Засідання з ветеранами, родинами загиблих, зниклих безвісти

Труднощі та перші кроки реалізації

Найбільші труднощі, зізнається Микола, виникли не з грошима, а з бюрократією.

«Ми думали: є кошти — значить усе просто. Але ні. Не всі хочуть працювати з грантовими грошима, не всі розуміються на документації. Дехто одразу відмовляв».

Читатйте також: Новий старт після війни: які можливості для ветеранів і ветеранок відкриває служба зайнятості

Та з часом постачальників знайшли, і справа рушила з місця. Уже збудували теплицю, закупили касети, торф, насіння, плівку, крапельну стрічку та трактор.

«Поставили стелажі, щоб розсада була тепліше і краще росла. Все продумуємо — від поливу до удобрення».

Землю орендували. Перші працівники мають вийти вже навесні.

«Це тільки початок. Але я вірю, що якщо ділитися досвідом і не боятися, то проблем стане менше. Люди бачать, що це реально, і починають думати про своє майбутнє».

Історія Миколи Троцького — це ще одне підтвердження того, що після війни можливе нове життя. Від зброї — до насіння, від фронту — до землі, яка годує й дає надію. Саме такі кейси доводять: підтримка ветеранів — це не лише про допомогу, а й про розвиток громад і майбутнє всієї країни.

Відео тут 

Цей матеріа та відео  підготовлено за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу завдяки фінансуванню від Українського Медіа Фонду
#work4veterans

Залиште свій коментар